Під час заготівлі кукурудзяного силосу кожне технологічне рішення впливає на поживність корму, продуктивність стада та економіку господарства. Однією з найпоширеніших помилок залишається недостатнє подрібнення зерна, яке призводить до значних втрат енергії корму.
Про типові помилки під час силосування, роль корнкрекера та підготовку до силосної кампанії розповідає Денис Тимченко, консультант-технолог КЦ АВМ/GAF.
— Чому саме кукурудзяний силос вважають одним із ключових кормів у молочному скотарстві?
— Кукурудзяний силос є основним джерелом енергії в раціоні дійних корів. Від його якості безпосередньо залежить продуктивність стада, здоров'я рубця та економіка виробництва молока. Саме тому до його заготівлі потрібно ставитися як до стратегічного процесу, а не як до сезонної роботи.
Починається все ще в полі — з правильно обраної фази збирання, налаштування техніки та контролю фізичної структури корму.
Під час відбору проб кормів для лабораторних досліджень спеціалісти КЦ АВМ не лише оцінюють їхній хімічний склад, а й проводять органолептичний аналіз якості, звертаючи особливу увагу на вміст цілих зерен кукурудзи в силосі, загальному змішаному раціоні (ЗЗР) та випорожненнях корів.
— Однією з найпоширеніших проблем називають недостатнє подрібнення зерна. Чому це настільки критично?
— Це одна з найдорожчих помилок, яку досі допускають багато господарств. Часто причина банальна — бажання заощадити пальне або підвищити продуктивність комбайна.
Так, при зменшенні відстані між вальцями корнкрекера лише на 1 мм витрати палива можуть зрости приблизно на 0,07 л на тонну зеленої маси, а пропускна здатність машини — зменшитися до 15 т/год. Через це дехто свідомо збільшує зазор між вальцями або взагалі відмовляється від використання корнкрекера.
Проте така економія є уявною. Ми економимо кілька літрів дизельного пального, але втрачаємо значно більше через недоотриману енергію корму. Сьогодні виробники пропонують різні системи подрібнення зерна — вальцеві, дискові та технологію Shredlage. Кожна з них має свої конструктивні особливості, однак незалежно від обраного рішення головним критерієм залишається якісне руйнування зерна. Саме ступінь його подрібнення визначає засвоюваність крохмалю та поживну цінність кукурудзяного силосу.
— Наскільки відчутними можуть бути такі втрати?
— Дуже відчутними. Наявність цілого зерна або великих частинок качана — це перший сигнал, що технологія заготівлі була порушена. Таке зерно практично не засвоюється твариною, відповідно втрачається крохмаль, знижується поживність силосу і погіршується ефективність годівлі.
Саме тому зазор між вальцями має бути настільки великим, наскільки це можливо, і настільки малим, наскільки це необхідно для якісного руйнування зерна.
Якщо господарство використовує техніку різного рівня, доцільно розділяти потоки: високоякісний силос спрямовувати на годівлю дійного стада, а корм із нижчою енергетичною цінністю — для сухостійних корів і нетелей.
— Чи завжди потрібно використовувати силосний консервант?
— Я завжди кажу, що консервант — це своєрідне страхування. Якщо всі технологічні вимоги виконані бездоганно, можна отримати якісний силос і без нього.
Але реальність часто інша. Нестабільні погодні умови, нерівномірний розвиток посівів, обмежені строки збирання збільшують ризики. У такій ситуації консервант допомагає мінімізувати втрати та забезпечити стабільнішу якість корму.
— Який головний висновок ви б хотіли донести виробникам?
— Не існує універсальних рішень чи «чарівних пігулок». Прибутковість молочного виробництва починається із якісних основних кормів. Корми формують 55–65% собівартості молока, тому кожне правильне технологічне рішення під час заготівлі силосу — це інвестиція, яка повертається через здоров'я стада, вищу продуктивність і прибутковість господарства.
Звертайтесь:
з питань консультації КЦ АВМ:+38 (093) 608 71 87
з питань навчання DCK: +38 (067) 546 50 01
