Наприкінці минулого і на початку цього року в кількох господарствах довелося зустрітися з клінічним проявом коронавірусної інфекції великої рогатої худоби — як у молодняка, до чого ми більше звикли, так і в дорослих корів.
Про це йдеться у статті Валерія Лотоцького, директора КЦ АВМ і ЦВО, спеціально для журналу "Молоко і ферма" №1 (86), лютий 2025.
Збудник коронавірусної інфекції ВРХ — Bovine coronavirus (BCoV) — РНК-вірус сімейства Coronaviridae, діаметром близько 120 нм, є дуже поширеним в усьому світі. Геном вірусу представлений єдиною односпіральною лінійною PHК. Залежно від походження патологічного матеріалу, з якого було ізольовано збудник, ізоляти коронавірусу ВРХ поділяють на кишкові (BECoV) та респіраторні (BRCoV). Проте важливо зазначити, що всі вони належать до єдиного серотипу незалежно від джерела виділення та мають тісний антигенний зв’язок з кишковими коронавірусами індичок і кішок. Штам ОС-43 коронавірусу людини (HCoV) і коронавірус, що спричиняє захворювання ВРХ (BCoV), характеризуються антигенною спорідненістю більш ніж на 95%.
Джерелом збудника інфекції є хворі або перехворілі тварини, які виділяють вірус з фекаліями, носовими виділеннями, сльозами та сечею. За даними Kaneshima T. (2007), собаки можуть бути вектором занесення та поширення коронавірусу на фермах. До того ж, за коронавірусної діареї телят вірус з однаковою частотою виділяється як з шлунково-кишкового, так і з респіраторного трактів. Встановлено, що в інфікованих тварин вірус виділяється за 3−5 діб до появи перших клінічних симптомів та продовжує виділятися після клінічного одужання в незначних кількостях впродовж тижнів.
Коронавірус ВРХ здатний зумовлювати латентну інфекцію — клінічно здорова худоба може бути носієм вірусу, виділяючи його впродовж трьох місяців.
Фото 1. Вигляд кишечника за коронавірусного ентериту.
Щодо стійкості збудника коронавірусної інфекції ВРХ, то слід зазначити, що вірус не є стійким у зовнішньому середовищі, чутливий до більшості дезінфектантів і фізичних методів знезараження. Інактивація збудника відбувається за температури 56 °C упродовж 10 хв., під дією ультрафіолетових променів, 10%-й розчин соди руйнує вірус упродовж 3−10 хв. Як і інші коронавіруси, BCoV чутливий до органічних розчинників (ефіру, хлороформу), але водночас є резистентним до дії протеаз (трипсину, пепсину, амілази).
Стосовно патогенезу коронавірусної інфекції ВРХ, то встановлено, що збудник потрапляє в кишечник аліментарним способом, репродукується в клітинах епітелію ворсинок і сприяє заміщенню циліндричних епітеліальних клітин кубічними і лускатими. Збудник розмножується також в епітеліальних клітинах слизової оболонки носової порожнини, трахеї і легень. Гострий перебіг хвороби характеризується великим ураженням слизової оболонки кишечника, внаслідок чого порушується осмотичний тиск у кишковій стінці, особливо за рахунок іонів натрію. Відбувається інтенсивне надходження рідини з організму в просвіт кишечника, що призводить до розвитку дегідратації.
У більшості випадків хвороба ускладнюється бактеріальними збудниками, які спричиняють загибель тварин. За неускладнених форм хвороби відновлення ворсинок відбувається через 3−6 діб, тварина одужує, але залишається вірусоносієм. Інкубаційний період хвороби триває 18−24 год., у телят старших 2-місячного віку — 36−48 год.
У тварин виявляють пригнічення, зниження апетиту, розрідження фекальних мас, водночас температура тіла залишається в межах фізіологічної норми або дещо нижче. Через 36−48 год. фекалії стають рідкими, жовтувато-сірого кольору, з домішками слизу, згорнутого молока, іноді крові.
Через 3−8 діб тварина гине. Часто причиною загибелі є нашарування умовно-патогенної мікрофлори: за кишкового прояву — кишкової палички та клостридій, респіраторної — пастерел та мікоплазми.
Телята, які перехворіли, не відновлюють своєї вгодованості. Телята до 2 місяців, що мають достатній рівень материнських антитіл, не хворіють.
У дорослих тварин клінічний прояв захворювання частіше реєструють в осінньо-зимовий період, тому й називають — зимовою дизентерією. Хоча впродовж останніх років були повідомлення про лабораторно підтверджені спалахи коронавірусної інфекції у корів в Італії, Кореї та Японії під час теплового стресу в серпні-вересні. Хвороба характеризується відмовою тварин від корму, значним зниженням надоїв молока та діареєю. В окремих тварин виявляють сльозотечу, кашель, риніт, серозно-слизові виділення з носа, жорстке прискорене дихання, рідкі калові маси темного кольору з домішкою крові.
У більшості випадків початок захворювання співпадає з певним стрес-фактором — зміною компонентів раціону, масовою вакцинацією, перегрупуванням. Спочатку з’являється діарея у кількох тварин, наступної доби — в 10−50% поголів'я, на третю добу — до 100% тварин. Різко падає споживання корму та молочна продуктивність. Так, під час візитів на МТФ у грудні-січні цієї зими в двох господарствах помітили зменшення продуктивності на 15−20% упродовж двох діб. За даними літератури, в стадах, де не вакцинують сухостійних корів, падіння продуктивності значно більше — від 25 до 95%. У частини тварин діарея проходить без лікарської допомоги, в інших — ускладнюється, з’являються домішки крові, може підвищуватися температура тіла. В корівниках відчувається неприємний, солодкуватий, металічний запах.
Зазвичай у цей період на фермах шукають причину виникнення діарей в якості корму, управлінні годівлею, не згадуючи про коронавірусну інфекцію як можливу причину.
На невеликих фермах спад прояву клінічних симптомів спостерігається через 5−7 діб з повним припиненням в межах 2−3 тижнів. За великої концентрації поголів'я тривалість спалаху може подовжитись до 4−6 тижнів.
Для встановлення діагнозу можна використовувати полімеразну ланцюгову реакцію (див. скриншот 1 протоколу випробування), імуноферментний аналіз та експрес-тести (DipFit Bovine coronavirus, комбінований тест на антиген BCVROTA-Crypto-EK99-CPE Ag та ін.). Для дослідження відбирають змиви з верхніх дихальних шляхів, свіжі проби калу; за патологоанатомічного розтину відбирають легені з трахеєю та частину ободової кишки з вмістимим.
Скриншот 1.
Результати дослідження патологічного матеріалу з метою встановлення збудників респіраторного захворювання
Специфічного лікування немає. Тваринам з діареєю доцільно використовувати нестероїдні протизапальні препарати та, залежно від ступеня дегідратації, електроліти орально або внутрішньовенно. При втраті апетиту хороший ефект дає використання комплексного продукту DK Fix Boost-R одно- або дворазово в дозі 200 г на 1,5−2 л води. Застосування антибіотиків, зазвичай, недоцільне. Показанням до застосування останніх може бути підвищена температура тіла, що зберігається після використання протизапальних препаратів.
Якщо в раціонах не використовуються сорбенти мікотоксинів, то на період прояву захворювання їх бажано включати для зменшення інтоксикації.
Після того, як тварини перехворіли, в них виробляється досить стійкий імунітет на 2−4 роки, тому в господарствах спостерігається відповідна циклічність прояву захворювання.
Для профілактики захворювання в молодняка потрібно використовувати засоби специфічної профілактики (Колібін Р К Нео, Скоугард, Ротавек, Ротагал, Бовімун Нео) для щеплення сухостійних корів за 4−6 тижнів до отелення та контролювати дотримання правил випоювання молозива для забезпечення якісного колострального імунітету.
ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ:
Спалах ящура поширюється Європою: сигнал для України про необхідність профілактики
Як уникнути поширених помилок у профілактиці кульгавості?
Створення успішного плану спадкування фермерського господарства